Резиденция митрополитов Буковины и Далмации

Резиденция митрополитов Буковины и Далмации находится в Черновцах и является выдающимся памятником архитектуры. В 2011 включена в Мировое наследие ЮНЕСКО как памятник культуры. Всемирное наследие ЮНЕСКО (Организация Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры) - это выдающиеся культурные и природные ценности, составляющие достояние всего человечества. Кроме резиденции митрополитов Буковины и Далмации, к ней относятся еще 4 памятника - 3 культурные и 1 природная, а именно: Собор Святой Софии с прилегающими постройками и Киево-Печерская Лавра в Киеве исторический центр Львова, Резиденция буковинских митрополитов в Черновцах, геодезическая дуга Струве и буковые леса Карпат. Еще 15 объектов внесены в предварительный список и предложены к внесению.
Резиденция построена на месте старого епископского дворца в 1864-1882 годах, благодаря усилиям епископа Евгения Гакмана, который добился от австрийского императора разрешения на строительство резиденции, достойной столицы Буковины. Сейчас это - корпуса Черновицкого национального университета имени Юрия Федьковича. Проектировал резиденцию известный чешский архитектор Йозеф Главка - в духе эклектики с преобладанием византийского и романского стилей. Комплекс состоит из трех монументальных сооружений: главного корпуса духовной семинарии с церковью Трех Святителей и пресвитерия. В главном корпусе работал и отдыхал митрополит, здесь происходили аудиенции и епархиальные заседания, а также находилась домашняя церковь владыки - часовня Иоанна Сучавского.

Особенно впечатляет Синодальный зал, который был украшен мрамором и декорирован орнаментами, поэтому называется сейчас Мраморным. Впрочем, нынешний его облик - это копия, созданная реставраторами, ведь в 1944 году он был повреждена пожаром, в котором пострадали не только интерьеры, но и была уничтожена синодальная библиотека. Другой зал - Красный - сохранил свой первоначальный вид: отделанныя красным шелком, с орнаментами и огромными венецианскими зеркалами, имеющими до пяти слоев серебра.

После времен советского атеизма, восстановлено теологическое отделение в составе Черновицкого университета, а также - богослужения в церкви Трех Святителей, которую расписывал венский художник Карл Йобст. Кстати, над главным входом в Резиденции возвышается башня с часами и куполом, украшенная звездами Давида - так увековечена память о финансовой помощи буковинской митрополии еврейской общиной Черновцов. 

Хортиця

Хортиця – це найбільший острів на Дніпрі, розташований у місті Запоріжжя, нижче Дніпрогесу. Острів є єдиною історико-культурною та природною пам’яткою, що охоплює період від мезоліту до 20 століття. Він є унікальним природним й історичним комплексом, має довжину 12.5 км і ширину в середньому 2.5 км, займає площу близько 3 000 гектарів – майже 24 км2. Тепер це – державний історико-культурний заповідник. Тут є 63 пам’ятки історії й археології, на півночі острова знаходиться Запорізький історичний музей. Хортицю визначено кандидатом до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

Північна частина Хортиця – залісена, тут над берегом підіймаються скелі висотою до 50 метрів, а в південній – зберігся степ із багатьма рідкісними видами рослин, які збереглися тільки на острові, а колись були поширені на всій території південної України. На крайньому півдні острова знаходяться плавні . Хортиця та прилеглі острови оголошені геологічним заказником «Дніпровські пороги».
Вперше назва остова зустрічається в праці Імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією». В різних списках цієї праці Хортиця згадується як острів Святого Григорія або Георгія. Вважають, що тут мається на увазі вірменський просвітник Святий Григорій. Перші поселення на Хортиці датуються 4 тисячоліттям до н.е. – від них залишилися численні поховання, городища та культові споруди. Знайдено тут і поховання сарматів. У 10-14 століттях тут існувало слов’янське поселення. За легендою, у 972 році тут, біля Дніпрових порогів, загинув у бою з печенігами князь Святослав Ігорович, повертаючись із походу на Константинополь. Хортиця постійно використовувалася як українська база проти половців і монголо-татар. Наприклад, у 1224 році руські князі зустрічалися на нараду на Хортиці перед битвою з татарами.
З 15 століття, Хортиця відігравала важливу роль у боротьбі козаків проти татар і поляків. Козаки будували тут, як і на інших островах, «засіки». Саме на Малій Хортиці у 16 столітті князь Дмитро Вишневецький-Байда збудував фортецю, яку незабаром зруйнували турецько-татарські війська. У 17 столітті Хортиця була військовою базою Івана Сірка. До зруйнування Січі у 1775 році острів належав Запорізькій Січі. Зараз на Хортиці існує кілька заселених селищ, а на півночі острова знаходиться залишене село Середній Стіг. Через острів проходить залізниця зі станцією на середині острова. 

Софійський собор

Софійський Собор, також відомий як Софія Київська – це християнський храм у центральній частині Києва, один з небагатьох вцілілих із часів Київської Русі. Собор є пам’яткою української архітектури та монументального живопису 11-18 ст., і входить до Світової спадщини ЮНЕСКО як культурна пам’ятка. Світова спадщина ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй із питань освіти, науки та культури) – це видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання усього людства. Окрім Софійського собору і прилеглих монастирських будівель, які входять до Світової спадщини ЮНЕСКО входять разом із Києво-Печерською Лаврою, до неї належать ще 4 пам’ятки: 3 культурні та 1 природна, а саме – історичний центр Львова, Резиденція Буковинських Митрополитів у Чернівцях, геодезична дуга Струве та букові праліси Карпат.

Софійський собор є однією з найголовніших християнських святинь, історичним центром Київської митрополії. Саме Софійський собор вважають найстарішою спорудою Києва. Його збудовано за аналогією Софійського собору в Константинополі як головний храм держави. Софійський Собор знаходиться на території Софійського монастиря і входить до складу Національного заповідника «Софія Київська», до якого також належать Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква та Судацька фортеця. Сама Софія Київська складається з самого собору, дзвіниці, Будинку митрополита, трапезної церкви, братського корпусу, бурси, консисторії, Південної в’їзної вежі, Брами Заборовського, келій, монастирського готелю та пам’ятної стели бібліотеці Ярослава Мудрого.

У «Повісті минулих літ» 1037 рік вказаний як дата заснування Софійського собору, натомість у Новгородському літописі це 1017 рік. Засновником собору вважається київський князь Ярослав Мудрий, хоча є версія, що засновником був князь Володимир. Храм присвячено Софії – Премудрості Божій. Багатогранністю цього поняття пояснюють грандіозні розміри та складну структуру собору з тринадцятьма банями. Інтер’єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а її зовнішній вигляд – образ Граду Божого. При Соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.
Софійський собор був свідком багатьох визначних історичних подій. Тут висвячували київських митрополитів і коронували князів – наприклад, Володимира Мономаха, який тут же і похований. Також тут похований і князь Ярослав Мудрий. У 1169 році Київ захопив і зруйнував князь Андрій Боголюбський – Софійський собор було пограбовано, вкрадено всі цінні золоті речі та релігійні реліквії. У 1240 Київ захопив хан Батий, та собор встояв, хоча був зруйнований і пограбований. І хоча у 14 ст. собор ремонтували, у 15 ст. Київ вкотре був розграбований і спалений, і протягом наступного століття собор залишався без догляду. 
Відродження Софії Київської пов’язане з київським митрополитом Петром Могилою, який здійснив ремонт і оздоблення собору. Навколо було споруджено монастирські будівлі, територію обнесено високою огорожею. До робіт Петро Могила залучив відомого італійського архітектора Октавіано Манчіні. У 1638 році в Соборі засновано чоловічий монастир. На межі 17 та 18 ст. ремонту Софійського собору сприяв гетьман Іван Мазепа – тоді було змуровано нову дзвіницю і позолочено головний купол. У 1697 році дерев’яні будівлі Софійського монастиря згоріли у великій пожежі, будівлі було відновлено та зведено нові вже у стилі українського бароко. У 1786 році монастир закрито.

У 1917 році в Софії Київській було миропомазано Павла Скоропадського, а у 1921 році тут відбулося всесоборне висвячення протоієрея Василя Липківського на Митрополита Київського та всієї України. В радянські часи собор був під загрозою знищення, та Всеукраїнська академія наук створила Софійську комісію, що врятувала собор від знищення, і у 1934 році територію Софійського монастиря оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Утім, комуністичний уряд заборонив богослужіння в соборі, всі золоті та срібні цінності було конфісковано, іконостаси – розібрано, все інше – спалено. У 1941 більшовики намагалися замінувати та підірвати Собор, але, на щастя, їх спроба була невдалою. Під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках, більшість експонатів Софійського музею, частину ікон та фотоархівів вивезено до Німеччини. 

Нарешті, у 1990 році Софійський собор і прилеглі монастирські будівлі були занесені до переліку Світової Спадщини ЮНЕСКО. У Софії Київській збереглося 260 кв. метрів мозаїк, кожна з яких має написи грецькою, що пояснюють її сюжет, і 3 тисячі кв. метрів фресок. Тепер це – Національний заповідник «Софія Київська», відкритий для відвідування щодня, окрім четверга.